🢚 Should Retiree’s be Afraid of This Upcoming Announcement? ≀≀ Feb 20 ≀≀

The government seems to be in turmoil, with inflation hitting outrageously high levels… [Smart Merchant Know Logo]( A special message from the Editor of Smart Merchant Know: We are often approached by other businesses with special offers for our readers. While many don’t make the cut, the message below is one we believe deserves your consideration. Hello Friend! The government seems to be in turmoil, with inflation hitting outrageously high levels… [On top of that, there is an announcement coming that could affect our markets like never before…]( This is why billionaires are dumping stocks… А старшина тілько між собою зглядувалась. Зрозумів, мабуть, щось і Васюта; бо, скоро перейшли похорони, зараз, одклонившись гетьманові, повернув до свого двору. Старшина Ніженського полку теж роз'їхалась по дворах; а з других полків поїхали за Сомком до табора. А табор Сомків стояв під Ніженем, за Біляківськими левадами. Доїжджають до табора, аж у таборі ще оддалеки чути гомін, галас. Приїжджають ближче, аж округи табора жодних бекетів. Козаки змішались, як у бразі гуща; той туди, той туди йде, а жодного порядку між ними немає. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає. Добравшись до свого намету, Сомко зараз звелів позвать перед себе Вуяхевича. Кинулись шукати його по табору, да не так-то його й знайти у такій мішанині. Сомко напавсь на підручників генерального писаря, сердивсь, кричав; далі бачить, що тим серцем мішанині таборовій не запобігне, розіслав старшину по всьому обозові козаків гамовати, а сам сів на коня і поїхав поміж наметами. Шрам їхав за ним, похмурний, як ніч, що надходила. Аж ось і генерального писаря уздріли. Той давно вже їздив по табору, гамуючи козацтво, тілько од його гамовання іще гірш підіймавсь гомін. — Вражі діти! — кричить.— Пічкуріг! Навчимо ми вас старшину шановати! Не будете ви в нас копилити губу, як тії запорожці, що всі в їх рівні. Порівняємо ми вас так, що й не захочете. Мало чого не буває, що запорожцям усюди своя воля, що з ними старшина й гетьман запанібрата. Пожалуй! У їх нема ні вбогих, ні багатих; так на те ж вони запорожці, козаки над козаками. А ви що? Мужики! Тая ж мужва! Да ми вас, вражих дітей, батогами! Ось нехай лиш рушать раду — ми вас повернемо в земляну роботу! Дамо ми вам знати козацькую вольность! Так вигукував військовий писар, і байдуже йому, що круг його наче море іграє. І, так як от хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються, так тії козаки спершу розступляться, щоб дати дорогу писарському поїзду, як же проїде, то й зачнуть іззаду вигуковати: — Чи чуєте, що пан писар глаголе? Ми мужва! Нас батогами! Сипати вали по городах нас приставлять! Дак ми будемо працьовати, а старшина одпасувати боки, орудуючи нами? І так ще мало нам зневаги? Вали сипати? Не діждуть же вони сього! Не діждуть, не діждуть! — гукали ще голосніше тії, що були дальш од писарського поїзду. А військовий писар, хоть і чув, да не озиравсь. Він своє козакам провадив. — Пане писарю,— каже Сомко, перестрівши його,— що отеє в тебе за порядок? Хіба на те я дав тобі бунчука? А той уклонивсь, правда, низенько да й каже: — Та от, пане ясновельможний, яке тут лихо. Недалеко звідси табор запорозького гетьмана... — Гетьмана! — крикне Сомко, що аж покрив увесь галас.— Хіба в тебе й опріч мене єсть гетьман? Так убирайся ж до його їздити на свинях! — і вирвав у його з рук бунчук гетьманський. Почувши Сомків голос, зараз круг його всі замовкли. — Гетьман, гетьман прибув! — пішло скрізь по таборові; і, скоро рознеслась така чутка, зараз деякі бурли схаменулись, подумали про свою голову. Сомко-бо жартів не любив. Щирий і незлобивий був лицар, да вже ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен. У таборі в його або в поході знай свою лаву — не так, як у інших. Тим-то й били сомківці неприягеля всюди, де тілько стинались. Знали, чого стоїть Сомко, усі старії, значні козаки; а військова чернь про те байдуже: їй аби воля. От під сю-то волю й під'їхав Іванець із своїми запорожцями, і пішло усе, як у казані кипіти. — А що, пане гетьмане? — каже Шрам.— Може, ще й тепер за свого писаря заступишся? Сомко тілько махнув рукою і поїхав до свого намету. — Дай лиш, сину, мені свою бунчука,— каже Шрам,— я ліпше од якого небудь недоляшка в тебе попорядкую. Сомко оддав йому мовчки. "Бідна козацька голово! — подумай сам собі Шрам. — Отак-то завсегда доводиться нам та честь да слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сіяє, а в серце ніхто не загляне. Тут день і ніч мізкуєш розумом, не знаючи спочинку, а тут під боком гадюки сичать і на твою душу чигають". Так собі мізкуючи, обійшов він з бунчуком увесь табір і всюди постановив варту, щоб ніхто вночі з табору не вештавсь і до табору нікого без оклику не звелів пускати. Да й ні на часиночку не дав собі одпочинку. Де козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сиділи, тихії речі не про що вже, як про чорну раду, ведучи, він до їх і пристане; і як спом'яне старого Хмельницького, як тоді в козаків була воля й дума єдина, то козацтво наче й протверезиться. А іншій громаді Христову притчу розкаже, схиляючи буї душі до кротості да до любові; то козаки, так як тії бджоли од кропила, погудуть та й осядуть. And banks are getting wealthy clients ready… [Click here to find out what could soon happen to America…and how to keep yourself safe.]( You’ll be glad you did. Sincerely, Dylan Jovine CEO & Founder, Behind the Markets   You are receiving our newsletter because you opted-in for it on one of our sister websites. Smart Merchant Know, All Rights Reserved. 1201 W Peachtree St NW, Atlanta, GA 30309 To ensure you recieve our email, be sure to [whitelist us.]( Policy]( | [Terms & Conditions]( | [Unsubscribe]( [Smart Merchant Know]( Tolkien's Catholicism was a significant factor in C. S. Lewis's conversion from atheism to Christianity, although Tolkien was dismayed that Lewis chose to join the Church of England.[88] He once wrote to Rayner Unwin's daughter Camilla, who wished to know the purpose of life, that it was "to increase according to our capacity our knowledge of God by all the means we have, and to be moved by it to praise and thanks."[89] He had a special devotion to the blessed sacrament, writing to his son Michael that in "the Blessed Sacrament ... you will find romance, glory, honour, fidelity, and the true way of all your loves upon earth, and more than that".[T 3] He accordingly encouraged frequent reception of Holy Communion, again writing to his son Michael that "the only cure for sagging of fainting faith is Communion." He believed the Catholic Church to be true most of all because of the pride of place and the honour in which it holds the Blessed Sacrament.[T 10] In the last years of his life, Tolkien resisted the liturgical changes implemented after the Second Vatican Council, especially the use of English for the liturgy; he continued to make the responses in Latin, loudly, ignoring the rest of the congregation.[81] During his life in retirement, from 1959 up to his death in 1973, Tolkien received steadily increasing public attention and literary fame. In 1961, his friend C. S. Lewis even nominated him for the Nobel Prize in Literature.[79] The sales of his books were so profitable that he regretted that he had not chosen early retirement.[15] In a 1972 letter, he deplored having become a cult-figure, but admitted that "even the nose of a very modest idol ... cannot remain entirely untickled by the sweet smell of incense!"[T 6] Fan attention became so intense that Tolkien had to take his phone number out of the public directory,[T 7] and eventually he and Edith moved to Bournemouth, which was then a seaside resort patronized by the British upper middle class. Tolkien's status as a best-selling author gave them easy entry into polite society, but Tolkien deeply missed the company of his fellow Inklings. Edith, however, was overjoyed to step into the role of a society hostess, which had been the reason that Tolkien selected Bournemouth in the first place. The genuine and deep affection between Ronald and Edith was demonstrated by their care about the other's health, in details like wrapping presents, in the generous way he gave up his life at Oxford so she could retire to Bournemouth, and in her pride in his becoming a famous author. They were tied together, too, by love for their children and grandchildren.[80] In his retirement Tolkien was a consultant and translator for The Jerusalem Bible, published in 1966. He was initially assigned a larger portion to translate, but, due to other commitments, only managed to offer some criticisms of other contributors and a translation of the Book of Jonah.[T 8]