This strategy is to blame for his “lucky” $7.4 Million fortunе 📄 Nov 25, 2023

This will change the way you trade forever [Logotype]( [Divider] When he made his first $100,000 trading penny stocks (with zero financial experience), they told him he got lucky. Then, he turned that $100k into more than $700,000 as a freshman in college. Again… “You got lucky” Then, he made $1,600,000 profit before graduating college. “Luck!” Now, he’s built a $7,400,000+ fortune trading penny stocks. Now you tell me… Did Tim really just stumble into over $7.4 Million Dollars in profit completely by accident? Or did Tim Sykes crack the code to profitable trading? Keep in mind, Sykes has taught the same strategies to his students and 30+ of them have reached millionaire status. Believe what you want, but Tim believes that one predictable (and stupid simple) strategy is to blame for their “lucky” fortunes. Which is why he set off on a mission to create a trading “super weapon” that could implement this strategy within seconds… His goal was to achieve at least 60% accuracy or better. As you’ll soon see, he vastly underestimated the potential of this new project… Of course, people doubted him. They told him it wasn’t possible... But Tim Sykes knew that if he could build a profit detector capable of locating this pattern faster than anyone else, it could help give retail traders an unfair edge in the market. So he hired a team of expert coders, programmers, and wall street insiders… [And together they created what some are calling a trading “super weapon.”]( But before releasing it to the public, they needed undeniable evidence that this thing worked… So they carried out a lengthy 15 month test trial. And can you guess what happened next? 15 months later… Tim and his team have officially achieved the impossible… They created something that’s about to revolutionize the trading industry as we know it, and potentially mint profitable traders. Because this “trading super weapon” pinpoints his favorite explosive pattern with pinpoint accuracy… Урочище Романовського Кут було недалеко. Петро під'їхав і почув галас, як на ярмарку. Зібралося багато людей у чорних сорочках, мабуть, самих бурлак та гольтіпак, яким Брюховецький пообіцяв дати на пограбування Ніжень. Скрізь були бочки з пивом, вози з борошном, салом та пшоном. Кожен робив, що хотів: їв, пив, пригощав інших. Але всі вихваляли Івана Мартиновича Брюховецького, який так про них подбав, називали другим Хмельницьким. Кобзарі співали, грали на кобзах та бандурах, походжаючи між людом. Петро помітив, що козаки тут не відрізняються одягом від голоти, не одягали звичних своїх кармазинів. їх можна пізнати лише по оселедцях та дорогій зброї. Шраменко роздивлявся скрізь, шукаючи Тура, а побачив самого Брюховецького. Думав, що той зробився паном на всю губу, але "чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки видно. Хіба по шаблі можна бдогадувати-ся, що воно щось не просте: шабля аж горіла от золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловік простенький, тихенький". Здавалось, то був добрий і приязний чоловік. "Тільки очі були якісь чудні — так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й чигають із—підтишка чоловіка. Отакий—то був той Брюховецький, такий—то був той гадюка, що наварив нам гіркої на довгі роки!" Іван Мартинович називав усіх своїми дітками, бідкався, чим одягти своїх козаків, як прохарчувати, адже він і сам як обносився. Міщани гукали, що всім його забезпечать, аби він їх оборонив, порівняв у правах з козаками. Брюховецький усе обіцяв та настроював люд проти міської старшини й гетьмана. Потім звертався до запорожців, нагадував, яким прийшов багатим на Запорожжя і як все те віддав, щоб прикрити козацькі злидні. Міщани, козаки й мужики називали ницого Іванця рідним батьком, гетьманом, так він усіх їх отуманив. Зажурився Петро, побачивши, яку небезпеку становить Брюховецький для долі України. Раптом усіх почали скликати на раду — судити Тура. Петро пробрався до самого судного місця. Посеред судного колеса стояв Кирило, а круг нього — братчики. Вони не пускали в коло зацікавлених мирян. У першому ряду знаходився Брюховецький з гетьманською булавою. Біля нього стояли військовий суддя, писар і п'ятеро довговусих січових дідів — найшановнішиху коші. Суд розпочав батько Пугач. Він виступив із промовою і сказав, що ніхто ще так не зневажав козацький звичай, козацьку славу, як отой Кирило Тур, зв'язавшись із бабами. Спитали гетьмана, а той став прибіднятися та говорити, що його розум нікчемний проти таких шанованих голів, тому хай роблять, як самі знають. Діди вирішили покарати запорожця киями біля стовпа. Кирила прив'язали вірьовками до стовпа так, щоб він міг дістати рукою ківш і випити горілки. Козаки повинні були підійти до стовпа, випити, калачем закусити, взяти кий і добре вдарити винуватого по спині. Рідко бувало, щоб ніхто з братчиків не підходив. [>> Click here to be one of the first traders to discover this groundbreaking trading innovation]( Старий Шрам аж сплюнув спересердя й сказав, що над Україною нависла така буря, а вони між собою заводять криваві чвари. І помчав швидше звідти. У Борзні панотець заїхав відпочити до свого давнього приятеля сотника Білозерця. Той розповів Шрамові про останні події. На раді в Батурині Васюта Золотаренко схиляв старшину до того, щоб вона обрала його гетьманом. Старшина почала його усовіщати, говорити, щоб дав по гетьманувати молодшим, не видавав Сомка у Москві зрадником. І що запорожці його дурять, приїжджають лише за подарунками. Це підтвердили також гінці із Зінькова. Полковник і руки опустив. Тут старшина взялася за нього, а за ними й піхота, ледве Васюта не наложив головою. Як раптом приходить лист від Сомка, який пише: "Во ім'я Боже, ти, пане полковнику ніженський, і всі, під його рукою будучії, послухайте мого голосу, не погубляйте отчизни. Чи вам лучче оставатись під рукою свинопаса Іванця, чи під лицарською рукою переяславського Сомка? Забудьмо всякі чвари. Не час нам тепер враждовати, час за козацьку честь постояти. Я жду в Ічні. Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку. Не поступимо гетьманської булави в ледачі руки..." Бачить Васюта, що діватися нікуди. Став запрошувати старшину до Ічні. От і рушили всі з Батурина. Шрам сказав, що і їм слід негайно їхати, незважаючи на втому. Білозе-рець тільки подивувався завзятості й стійкості старого панотця. По дорозі полковників зустрів гінець і сказав, що тепер треба їхати вже не в Ічню, а в Ніжень, бо туди рушила вся старшина, присягнувши у церкві на вірність Сомкові. Незабаром чоловіки зустрілися з гетьманським військом, із Сомком та Васютою. Сомко підбадьорював Шрама, говорячи, що тепер буде все гаразд — вірні йому Лубенський, Прилуцький, Переяславський та Чернігівський полки він відправив зі своїм генеральним писарем Вуяхевичем під Ніжень. Шрам сумовито похитав головою й сказав, що не довіряв би гетьманського бунчука генеральному писареві в цю смутну годину. Сомко жалкував не стільки через те, що відпало три полки, скільки "що честь, правда поламана". Коли в'їхали в місто, дорогу перегородила процесія: несли мертвого. Це був той самий війтенко, що бився за дівчину—шляхтянку. За труною йшов майже ввесь Ніжень, і все самі міщани: жодного в кармазинах. Якщо і йшли козаки, то тільки прості — ні одного сотника чи отамана. Вони не бачили і не вітали ні гетьмана, ні Васюти зі старшиною. Сомко приїхав у свій табір. Атам галас, мішанина, безладдя. Генеральний писар їздить по війську, вгамовує козаків, але говорить їм такі образливі слова, що від цього починається ще більший гомін і незадоволення. Сомко побачив це, відібрав бунчуку писаря і прогнав його. Козаки, зачувши голос гетьмана, трохи втихомирилися, бо знали його характер: "Сомко—бо жартів не любив. Щирий і незлобивий був лицар, да вже ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен. У таборі в нього або в поході знай свою лаву — не так, як у інших. Тим—то й били сомківці неприятеля всюди, де тілько стинались. Знали, чого стоїть Сомко, усі старії, значні козаки; а військова чернь про те байдуже: їй аби воля. От під сю—то волю й під'їхав Іванець із своїми запорожцями, і пішло усе, як у казані кипіти". Шрам попросив Сомка довірити йому бунчук. Той мовчки віддав козацьку святиню старому полковникові. Панотець до ранку порядкував у таборі, підсідав до козаків, умовляв їх то словом Христовим, то спогадами про Хмельниччину, коли була у всіх і "воля й душа єдина". А слідом ходив, як диявол, зрадник Вуяхович і "розсипав гіркі слова в козацькі душі", підбурював на чорну раду. А в домі Гвинтовки в цей час свої негаразди. Жінки не могли потоваришувати щиро з господинею, бо була вона великою паніею, та ще й католичкою. Черевань помітив, що Гвинтовка зробився зовсім іншим чоловіком, не таким, як був колись щирим і товариським козаком, то ж не знаходив тепер із ним спільної мови. Гвинтовка став розпитувати Череваня, як так вийшло, що Леся заручилася з гетьманом Сомком. [Divider] Editor's Note: Occasionally, an opportunity comes to our attention at Simple Attachments we believe readers like you will find valuable. The message above from one of our partners is one we believe you should take a close look at. This email was sent by D/B/A Simple Attachments Need assistance? Our dedicated support team is just a click away! [Connect with us](mailto:support@simpleattachments.com) now for a seamless experience. To ensure you recieve our email, be sure to [whitelist us.]( 1412 Broadway 21st Floor, New York, NY 10018, USA Copyright © 2023 SimpleAttachments.com All Rights Reserved [Privacy Policy]( | [Terms & Conditions]( | [Unsubscribe]( [Logotype](urlhere)